Найсильніший клуб Галичини було засновано у 1963 році. З ініціативи ветеранів львівського футболу батьки міста вирішили, що, окрім армійської команди, котра виступала тоді у Класі Б першості СРСР, Львів достойний мати також сильну профспілкову команду. Новоствореній дружині вдалося "пробити" місце у тому ж Класі Б - разом з дніпропетровським "Дніпром", одеським "Чорноморцем", вільнюським "Жальгірісом" та іншими провідними згодом командами "Карпати" розпочали сходження до футбольних вершин.

Перші роки команди були неоднозначними. Вочевидь, ставка на запрошених звідусіль гравців часто поважного по футбольних мірках віку та московських тренерів, котрі почували себе тимчасовими дійовими особами у Львові, навряд чи могла мати подальшу турнірну перспективу. Втім, ці декілька років були необхідними для того, щоб зросла у майстерності місцева молодь, котра взялася до розвитку справи, а не один гравець з "перших" "Карпат" пізніше зробив свій вагомий внесок у розвиток львівського та загалом українського футболу на тренерській чи адміністративній роботі. Зокрема, автор першого "офіційного" гола в історії команди Анатолій Крощенко не так давно багато років очолював молодіжну та юнацькі національні команди України. Курс на омолодження та стабілізацію складу команди розпочав нині Заслужений тренер України Євген Лемешко у 1966-67 роках.

А першу вершину "Карпати" здобули після появи біля керма команди у 1968 році головного тренера Ернеста Юста та начальника команди, легенди львівського футболу 30-х років, Карла Мікльоша. Їм вдалося об'єднати єдиною ідеєю ветерана команди Ігора Кульчицького, "ґвардію лемешківського призову" Ростислава Поточняка, Володимира Данилюка, Володимира Булгакова, Генадія Лихачова та новачків команди, зокрема, неперевершеного "короля повітряних дуелей" Яноша Габовду та пізніше найвірнішого карпатівця в історії Лева Броварського. Саме наприкінці 60-х було закладено основи того елегантного, комбінаційного та атакуючого футболу, котрий став візитівкою команди на майбутнє - неповторним карпатським стилем гри.

"Вибухова суміш" тактичних ідей Юста та школи патріотизму Мікльоша одразу ж дала свої результати. Несподівано для усіх, все ще граючи у другому ешелоні радянського футболу, "Карпати" у 1969 році здобули Кубок СРСР, усунувши з дороги на своєму шляху декілька вищолігових команд. 17 серпня, перемігши у фінальному матчі ростовський СКА 2:1, трофей для Львова вибороли Віктор Турпак, Валерій Сиров, Іван Герег, Ростислав Поточняк, Петро Данильчук, Володимир Булгаков, Лев Броварський, Володимир Данилюк, Янош Габовда, Ігор Кульчицький (к) та Генадій Лихачов.

Першим суперником "Карпат" у Єврокубках стала румунська "Стяуа". Після прикрої поразки вдома 0:1, львів'яни продемонстрували всі свої кращі якості у матчі в гостях, котрий завершився бойовою нічиєю 3:3. Все ж, далі пішов суперник...

У 1970 році "Карпати" здобули перемогу у новоствореній першій лізі чемпіонату СРСР і вийшли до вищої ліги. Рік за роком команда піднімалась сходинками турнірної таблиці і досягла свого другого піку у 1976 році. У складні роки брежнєвської реакції в національній політиці футбол став чи не єдиною "легальною" і раз по разу використовуваною можливістю для Львова "перемогти Москву". Тому заледве не трагедією стало завершення осінньої першості 1976 року, коли, займаючи 1-2 сходинку впродовж усього турніру, "Карпати" програли в останній домашній грі "Зеніту" 0:3 і відкотились на 4-те місце. Вже виготовлені сувенірні значки з надписом "Карпати - срібло" залишились раритетом для вузького кола колекціонерів...

Розчарування невдачею та негайна зміна поколінь, що розпочалась наступного року, призвели до вильоту команди з вищої ліги. Але нове покоління місцевої молоді на чолі з переможцями Чемпіонату світу серед молодіжних команд в Тунісі у 1978 році Андрієм Балем, Юрієм Суслопаровим та Ярославом Думанським, а також одним з найяскравіших нападників в історії львівського футболу Степаном Юрчишиним, у співпраці з нев'янучим Левом Броварським вже у 1979 році вирішили завдання повернення до еліти. Внутрішні негаразди послабили колектив, і через рік "Карпати" знову вибули до першої ліги.

Проблеми команди були використані владними органами, котрі вирішили ліквідувати "політично небезпечну" команду. На початку 1982 року адміністративним рішенням "Карпати" було об'єднано з львівським армійським клубом - і на 7 років команда припинила своє існування.

Українське відродження кінця 80-х повернуло до життя і "Карпати". З 1989 року команда знову почала пробиратись наверх із низин радянської футбольної піраміди. У 1991 році львів'яни здобули перемогу у західній зоні другої ліги, зайнявши, таким чином 9-ту позицію серед українських команд, що відкрило шлях до вищої ліги першості Незалежної України. Поява влітку 1992 року біля керма команди енергійного Мирона Маркевича розпочала новий етап боротьби за футбольні вершини. Вже через рік "Карпати" вийшли до фіналу Кубка України, де поступились київським динамівцям, вдруге взяли участь у розіграші Кубка володарів кубків європейських країн.

Другий злет "Карпат" у 1997-1999 роках, на відміну від першого, мав також і серйозне фінансове підгрунтя. З допомогою Голови Львівської облдержадміністрації Михайла Гладія клубові вдалося знайти поважних інвесторів, з допомогою яких вдалося запросити до Львова гравців національної команди України Сергія Мізіна, Івана Гецка, Олександра Паляницю, Володимира Микитина, Сергія Ковальця та інших. Разом з провідними місцевими футболістами Богданом Стронціцьким, Олександром Чижевським, Володимиром Єзерським, Юрієм Беньом, Любомиром Вовчуком, Романом Толочком вони склали сильний колектив, котрий вперше в історії "Карпат" здобув бронзові медалі сезону 1997/98 років, а у 1999 році знову вийшов у фінал Кубка України та виступив у Кубку УЄФА. Цей період в історії клубу позначений також (завдяки зусиллям Львівської залізниці) капітальною реконструкцією і перетворенням в одну з найкращих українських арен львівського стадіону "Україна".

Серйозна фінансова криза похитнула становище команди. Залишив команду Мирон Маркевич, щоб утриматись на плаву, протягом 1999 - 2000 років було продано більше 15 провідних гравців. Головному тренеру команди Леву Броварському довгий час успішно вдавалося зберегти боєздатність команди, але навесні 2001 року запас міцності вичерпався, і 10 чемпіонат "Карпати" завершили на найнижчому в історії 10-му місці.

"Карпати" - єдина команда, котра за 10 років українських чемпіонатів зуміла 4 рази здобути перемогу над київським "Динамо" і завдала киянам першої за всю історію поразки з різницею у 2 голи - 2:0 (восени 2000 року).

Поява влітку 2001 року нового генерального спонсора - НПК "Галичина", обрання почесним президентом ФК "Карпати" Петра Димінського, стабілізація фінансового становища - закликані поступово відродити славні сторінки в історії ФК "Карпати".